Сорок вісім годин у пеклі

  Леннокс, молодий чоловік, не старший тридцяти років, у минулому затятий злочинець, мав чудову освіту, був наділений природним розумом і здібностями. 

  Самою чудовою частиною цієї історії був опис того, що відбувалося з ним, коли він був мертвий. Як репортер, що володіє навичками стенографії, я записав його історію під диктовку.

  Він розповідав: «Весь ранок я передчував, що повинно було статися  щось жахливе. Мене так тривожили мої відчуття, що я відправився до начальника, містера Грейсона, розповів йому про те, що мене хвилювало, і попросив його прийти і перевірити вугільний відсік, де я працював. Провівши, як здавалося, ретельну перевірку приміщення, він наказав мені повернутися до роботи, переконуючи мене, що не існує ніякої небезпеки, і посилаючись на те, що я просто був збентеженний. Я повернувся до роботи і копав приблизно годину, коли раптово настала повна темрява. Потім, ніби відчинились великі залізні двері, і я пройшов у них. Я подумав, що мертвий і знаходжуся в іншому світі. Я нікого не бачив і нічого не чув. За незрозумілої мені причини я почав віддалятися від дверного отвору, і пройшовши деяку відстань, опинився на березі широкої ріки. Було не темно, але і не світло. Світла було нібито в яскраву, зоряну ніч. Пройшло небагато часу, і я почув сплеск весел і побачив людину в човні, що веслувала до мене.

  Я стояв безмовно. З мить він дивився на мене, потім, сказавши, що прийшов по мене, звелів сісти в човен і веслувати до іншого берега. Я підкорився. Ніхто не вимовив ні слова. Я хотів запитати його, хто він, і де я знаходжуся, але мій язик, здавалося, прилип до піднебіння, і я не міг вимовити ані слова. Я вийшов із човна, і човняр відразу зник.

  Залишившись наодинці, я не знав що робити. Придивившись, я побачив перед собою дві дороги, що пролягали темною долиною. Одна з них була широкою і, здавалося, виходженою; інша була вузькою стежкою, що веде в протилежному напрямку. Я інстинктивно вибрав добре протоптану дорогу. Не встиг я відійти далеко, як темрява згустилася. Але далекі яскраві спалахи час від часу освітлювали мені дорогу. 

  Незабаром мене зустріла істота, яку я не в змозі описати. Я можу тільки приблизно змалювати її жахливу зовнішність. Вона нагадувала в деякій мірі людину, але була значно більшою від будь-якої людини, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Вона мала зріст близько 3-х з половиною метрів і мала за спиною величезні крила. Страховисько було чорним як вугілля, що я добував, і зовсім голим. У руках у нього був спис, довжина якого складала біля 4-х з половиною метрів. Очі його горіли як вогненні кулі. Зуби, кожний довжиною два сантиметри, були білі, як перли. Ніс його, якщо це можна було назвати носом, був широченний і плаский. Грубе, важке і довге волосся звисало уздовж плечей. Голос його був більш схожим на ревіння лева з бродячого звіринцю, ніж на що-небудь інше.

  Я побачив його під час чергового спалаху світла і затремтів, як осиковий лист. Він заніс спис, ніби хотів запустити ним у мене. Я завмер. Своїм страшним голосом, який мені вчувається і досі, він звелів мені йти за ним, сказавши, що він був посланий супроводжувати мене. Я пішов за ним. Що мені залишалося робити? Пройшовши деяку відстань, ми опинились перед величезною горою. Та її частина, що була звернена до нас, здавалася стрімкою, начебто гору розділили на дві половини і одну з них забрали. На цій вертикальній стіні я чітко побачив напис: «ЦЕ ПЕКЛО». Мій провідник, наблизившись до стіни, три рази вдарив об неї рукояттю списа. Відчинилися величезні масивні двері, і ми ввійшли. Потім мене провели через прохід у горах.

  Якийсь час ми йшли у кромішній пітьмі, а звук важких кроків мого провідника вказував мені шлях. Усю дорогу я чув глибокі стогони, немов хтось умирав. Чим далі ми йшли, тим голоснішими ставали стогони і благання про воду... воду... воду.  Підійшовши до інших воріт і пройшовши через них, я, здавалося, чув удалині мільйони голосів, що волали: води…води...води!.. Незабаром у відповідь на стукіт мого провідника, відчинилися ще одні великі двері; я зрозумів, що ми пройшли крізь гору. Переді мною лежала широка рівнина.

  Тут провідник залишив мене, щоб привести на це ж місце інші загиблі душі. На рівнині я залишався доти, доки до мене не підійшла істота, яка чимось нагадувала першу, але замість списа в неї в руці був меч. Істота прийшла розповісти мені про те, на що я був приречений. Його голос жахом скував мені душу. «Ти в пеклі, – сказав він, – і в тебе більше немає надії. На своєму шляху сюди ти чув крики і стогони приречених, що благали про воду, щоб остудити свої запечені язики. Он там наприкінці коридору є двері, що ведуть до вогняного озера. Воно незабаром стане твоєю долею. Але перш, ніж ти потрапиш у це жахливе місце страждань, щоб ніколи більше не залишити його, тобі дозволено провести якийсь час тут, на цій відкритій долині, де всі приречені можуть побачити, яким життям вони могли б насолоджуватися замість страждань, що очікують на них».

  Після того, як були вимовлені ці слова, я залишився один. Не знаю, чи було це результатом жахливого страху, що я пережив, але я закляк. Млявість оволоділа всім моїм єством. Сили залишили мене. Ноги більше не слугували опорою моєму тілу, і знесилившись, я безпорадно сів на землю. Мене здолала дрімота. Напівсонний, я, здавалось, марив. Високо над собою, я побачив Чудесне Місто, описане у Біблії. Якими прекрасними були його стіни з яшми! Я бачив його долини, що простягалися вдалечінь і були вкриті чудовими квітами, а також ріку життя і скляне море. Безліч Ангелів входили і виходили з воріт цього міста, виспівуючи прекрасні пісні! Серед них я побачив свою стареньку матір, що вмерла кілька років тому, не витримавши моїх беззаконь. Вона дивилася на мене, і здавалося, кликала мене до себе, але я не міг зрушити з місця. Немов величезний тягар навалився на мене. Легкий вітерець доніс до мене пахощі тих прекрасних квітів, і тепер я ще чіткіше чув мелодійні голоси Ангелів. Тоді я сказав: «Якби я міг бути одним з них!»

  Раптом цю чашу блаженства відняли від моїх уст і потривожили мій сон. Мешканець мого темного житла повернув мене з щасливого царства мрій, сказавши, що настав час починати нове життя, і повів мене за собою. Повертаючись тим самим шляхом, я пройшов по темному коридору за провідником і опинився перед дверима в стіні, а коли ми пройшли трохи далі, відчинились інші двері і... Ох! Я побачив вогненне озеро.

  Прямо переді мною, скільки сягало око, розкинулося справжнє озеро з вогню і сірки. Величезні вогняні вали перекочувалися один через одного, вогняні хвилі билися і здіймались угору, як на морі під час сильного шторму. Я бачив, що хвилі підіймали на своїх гребенях людей, щоб потім потягнути їх у найтемніші глибини цього жахливого вогняного озера. З'явившись на мить на гребені хвилі, вони проклинали справедливого Бога, а їхні жалісливі благання про воду розривали моє серце. Це величезне пекло знову і знову оголошувалося стогонами загиблих душ.

  У цю мить мій погляд впав на двері, через які я увійшов кілька хвилин тому, і прочитавши страшні слова: «Це твоя загибель. Вічність ніколи не кінчається», я відразу ж відчув, що земля захиталася в мене під ногами, і почав занурюватися у вогняне озеро. Мене охопила невимовна спрага. З благанням про воду я відкрив очі і побачив, що знаходжуся в тюремному госпіталі. Я нікому ніколи не розповідав про те, що трапилося зі мною, боячись, що посадові особи в'язниці будуть зловживати цим, і вважаючи мене божевільним, відправлять у будинок для душевно хворих. Я пройшов через усе це, і задоволений тим, що побачивши Царство Небесне і справжнє пекло, як його описує Біблія, залишився живим. В одному я повністю впевнений: я більше ніколи не хочу потрапити туди знову.

  Щойно я відкрив очі в госпіталі і зрозумів, що живий і знову знаходжуся на землі, я відразу ж віддав своє серце Богу; буду жити і вмру християнином. Ніколи не зітруться з моєї пам'яті ні жахливі видіння пекла, ні прекрасні Небеса. Коли прийде мій час, я зустріну свою дорогу стареньку матір. Я зможу сидіти на березі тієї прекрасної ріки, гуляти з Ангелами по долинах, полях і пагорбах, засіяних духмяними квітами, краса яких перевершує усе, що може собі уявити смертний; зможу слухати спів урятованих – усе це буде нагородою мені за християнське життя тут, на землі, навіть якщо доведеться відмовитись від багатьох плотських задоволень, яким я віддавався до ув’язнення. Я розірвав стосунки зі своїми товаришами-злочинцями і хочу приєднатися до хороших людей, коли знову буду на волі».

  Ми розповідаємо це свідчення читачам таким, яким ми одержали його від Леннокса. Нехай Бог благословить це свідчення про пережите для пробудження багатьох душ, що йдуть до погибелі.

  Як можна сумніватися в реальному існуванні палаючого пекла? У нас є Біблія, Слово Боже, і одкровення, такі як випадок з Ленноксом, що говорять про реальність пекла. Люди, зупиніться! Погляньте на факти! Ваше життя записується. Бог бажає врятувати вас і простить вас, коли ви визнаєте, що ви – грішники. Єдиний шлях до спасіння – очиститися від гріха, прийнявши Кров Ісуса Христа як жертву за ваші гріхи. Коли ви приймете прощення від Бога, Він наповнить ваше серце світлом і спокоєм. Ви будете вільні – вільні в цьому житті, і більш того, зможете насолоджуватися блаженством Небес замість того, щоб проводити не сорок вісім годин, а цілу вічність у пеклі.

______________________________________

Притча про багатія і Лазаря

(Євангеліє від Луки 16:19-31)
  «Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й вісон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Аврамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: “Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!”… Авраам же промовив: “Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас”. А він відказав: “Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, – хай він і їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждань!” Авраам же сказав: “Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!” А він відказав: “Ніж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються”. Йому ж він відказав: “Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!”

Зв'яжіться з нами

Замовити трактати