Ми всі народжені з грішною природою – схильністю грішити. Всі ми, як ті вівці, збилися з дороги. Серед нас немає праведних, ні жодного. Ніхто з нас не може сказати, що він безгрішний. Для людини природнім є брехати, ошукувати і красти. З дитинства ми робили багато поганого. Ставши дорослими, ми усвідомлюємо, що все ще схильні робити те саме. Гріх має свої наслідки – він не може залишитися без покарання. "Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне…" (Гал. 6:8). Ми самі не можемо спокутувати свої гріхи, а гріх ніколи не ввійде на Небо. Що ж станеться з нами? Якщо не покаємося – залишимось за дверима, без надії. 

  Прийде день, коли Господь Сам зійде з Неба, щоб узяти у небесну славу з Собою тих, хто готовий – тих, хто народився згори (1 Сол. 4:16,17). Небеса будуть такі прекрасні, як написано: "Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!" (1 Кор. 2:9). Якщо ми не будемо готові, то не ввійдемо на Небеса. Далі Біблія говорить, що земля згорить у вогні (2 Пет. 3:10). Слово Боже каже, що той вогонь буде незгасним, "де "їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь"(Мар. 9:44). Там буде плач, ридання і скрегіт зубів навіки. Там будуть страждати і терпіти муки ті, хто не ввійшов на Небеса: "А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки…" (Об. 14:11). Наш обмежений розум не може зрозуміти, що це означає. Загублений! Покинутий! Без найменшої надії на краще майбутнє. 

  Найгірше буде в тому, що через впертісь, нехтування, любов до насолод і гріха, ми втратимо нагороду вічного спасіння. Це буде лише наша власна провина. Там ми будемо за власним вибором, і завжди усвідомлюватимемо, що могли б бути спасенні, що любов Божа приготувала шлях, який міг врятувати нас від страшної долі.

Божа любов

  Ніхто не зміг дати кращого пояснення Божої любові, ніж Апостол Іван: "Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся" (Ів. 3:16,17). Ісус запрошує кожного: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене… Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!" (Матв. 11:28-30).

  В часи Старого Заповіту люди проливали кров волів, ягнят, козлів, голубів, коли робили жертвоприношення. Вони, напевно, розуміли, що єдиним способом  спокутувати гріх, було пролиття крові і смерть. У книзі пророка Ісаї, у 53 розділі говориться, що Христос був ведений, як ягня на заколення, і Він не відкрив Своїх вуст. Щоб вийти зі становища, що веде до загибелі, потрібно прийняти Ісуса як свого Спасителя, Його Кров – як розплату за наш гріх. Його шлях повинен стати нашим шляхом. Він говорить: "Я – дорога, і правда, і життя" (Ів. 14:6). "Хто до Мене приходить, Я не вижену геть" (Ів. 6:37). Слово Боже звертає нашу увагу на Ісуса, Агнця Божого, Котрий взяв на Себе гріхи всього світу. Воно розповідає про те, як Він жив на землі, як Він звільняв знеможених від тягара, зцілював хворих, повертав до життя мертвих. І врешті-решт, Він помер на хресті, щоб воскреснути знову. Тепер шлях до спасіння повністю завершений і досконалий. Якщо ми знехтуємо цим чудовим даром спасіння, як ми зможемо уникнути вічної погибелі?

Обов’язок християнина

  Скоро наше земне життя закінчиться. Постає важливе питання: чи буде наша справа завершеною? Якщо ми маємо можливість свідчити про Христа якійсь душі, що йде до загибелі, але не робимо цього, ця можливість мине. Якщо та бідна душа відійде у вічність без Христа, як ми виправдаємо своє байдуже ставлення? Як ми будемо відповідати за свою недбалість?

  Бог сказав через пророка Єзекіїля: "Коли Я скажу безбожному: "Конче помреш", а ти не остережеш його й не будеш говорити, щоб остерегти несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров Я зажадаю з твоєї руки!" (Єзек. 3:18). Прочитай також наступні чотири вірші з того самого розділу. Розуміння такої великої відповідальності змушує нас відчути трепет. Ми – Його свідки. Наше відношення до щоденного життя і наша ревність до духовного допомагає людям формувати їхню думку про християнство. Ми повинні бути сповненими Святим Духом, а наші серця – любов’ю Божою. Щоб ми були правдивими Божими свідками, ми повинні мати уяву про те, яка жахлива доля очікує загиблих грішників. Занадто часто ми чекаємо на натхнення замість того, щоб палко молитись про його появу. Що ми, християни, можемо зробити, аби гідно відповісти на виклик сьогодення? Чи зуміємо ми закінчити свою справу, а чи може втратимо чудесний дар вічного спасіння? Якщо ми хочемо щось зробити для Господа, ми повинні робити це зараз! Бо "Той, Хто має прийти, прийде й баритись не буде!" (Євр. 10:37).

    Спаситель прийде не знати коли,
    Опівночі, вранці, при ясному дні.
    Нас ввечері може не стати –
    Чи будемо ми пильнувати?

Зв'яжіться з нами

Замовити трактати

  Чи чесні Ви у відношенні до вчень Біблії?

  Чи дійсно Ви така людина, якою намагаєтеся здаватись?

  У Новому Заповіті є вражаюча розповідь про Ананія і його дружину Сапфіру (Дії 5:1-11). Вони продали землю, що належала їм, і зробили вигляд, що віддають усі гроші церкві, попередньо змовившись залишити частину собі. Ананій і Сапфіра принесли гроші Апостолам і сказали, що продали землю саме за ту ціну. Бог відразу ж засудив їхню нечесність і покарав їх смертю. У цій розповіді з життя ранньохристиянської церкви лицемірство (нечесність) було суворо покаране. Подібна неправда – огида для Бога. Буває так, що і ми, як Ананій і Сапфіра, викликаємо у людей помилкове враження, хоча слова, які ми говоримо, і не є неправдою. Ми схильні забувати про те, що відповідальні перед Богом. Але Бог знає наші серця й очікує від нас абсолютної чесності.

  Лицемір прикидається тим, ким не є насправді. Він може стверджувати, що він – чесна людина, але для власної вигоди може спотворювати істину. Він може говорити про нестатки знедолених, але коли приходить лихо, не знаходить ні часу, ні грошей, щоб допомогти їм. Хтось робить вигляд, що щиро любить своїх ближніх, і в той же час безсовісно пліткує про них. Хтось вважає себе чесною людиною, але може взяти чужі гроші, якщо впевнений, що ніхто цього не помітить. Він може навіть намагатися переконати себе, що живе за вищими моральними стандартами, ніж більшість людей. Той, хто поводиться так, – лицемірна і нечесна людина.

  Людське лицемірство завжди глибоко засмучувало Бога. Ісус говорив: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене» (Матв. 15:8). Домогтися єдності серця і слова – непросте завдання, що стоїть перед людиною. Чесність, що йде із самих глибин нашого єства, – ключ до благодаті і милості Господньої.

  Щирий християнин повинен бути прикладом чесності. Його духовне процвітання безпосередньо залежить від того, наскільки він чесний перед Богом. Також дуже важливо бути чесним з ближнім. Як у простому, так і діловому спілкуванні людям необхідно зберігати довіру один до одного. Для цього ми повинні бути готові заради істини жертвувати будь-чим, і це повинно бути очевидним для інших.

  Ось коротка, але дуже повчальна розмова, що одного разу відбулася між вчителькою й учнями. Вона запитала одного з хлопців:
    – Ти б сказав неправду, якби тобі за це заплатили три копійки?
    – Ні, – відповів хлопчик.
    – А за десять копійок ти б збрехав?
    – Ні, – знову сказав він.
    – А за карбованець?
    – Ні, – пролунала відповідь.
    – А за тисячу карбованців?

"За тисячу! – подумав хлопчик. – Скільки усього можна було б накупити на тисячу!"

Поки він вагався, хлопчик, що сидів позаду нього, відповів: "Ні".
    – Чому? – запитала вчителька.
    – Тому що неправда прилипає. Коли гроші будуть витрачені, а речі зносяться, НЕПРАВДА залишиться.

  Чесність доволі важлива, щоб заради неї стерпіти незручності. Брехня з метою уникнення незручного становища, – занадто висока ціна за втрату чесності. Гроші, придбані нечесним шляхом, – дуже скромна винагорода за нечисту совість і вічний осуд, який Бог проголошує за цей гріх.

  Ви говорите, що ходите в Божому світлі, і одночасно творите зло, таке, як:
    – не прощаєте свого брата або сестру?
    – скривдивши когось, не намагаєтеся спокутувати свою провину? 
    – перебільшуєте, прикрашаючи цим правду?
    – порушуєте свої обіцянки?
    – обкрадаєте Бога у церковній десятині і приношеннях? 

  Чесність – це перевірка характеру. Бог знає наші серця, ніщо не приховане від Нього. Щоправда, іноді поведінка, всупереч тому, що підказує нам серце, не відповідає нашому дійсному ставленню до Бога, і Він знає це. Ми не завжди показуємо перед людьми своє справжнє єство. Дійсно щасливий той, хто чесний перед Богом і хто усвідомлює, яким він є насправді. Коли ми відкриваємо своє серце і життя Богу, усі ці труднощі можна подолати.

  Наші вчинки і їх мотиви повинні пройти іспит на чесність. Щоб ми могли пройти цей іспит у відносинах з Богом і людьми, необхідно, щоб відбулась зміна в нашому серці, адже поведінка є відображенням нашого внутрішнього стану. Чи чесні Ви? Цього вимагає Бог, цього очікує від нас світ, і це приносить користь нам самим. Тільки так варто жити. "Хочемо добре в усьому поводитись" (Євр. 13:18). "Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед  усіма людьми" (Рим. 12:17). Прочитайте також з книги Левит 19:35-36 та з книги Приповістей 19:5.

Зв'яжіться з нами

Замовити трактати

  Чесноти, утілені в Христі, – правдивість, смиренність, чистота і любов – це дорогоцінні камені в Царстві Небесному. Їхнє значення для дітей Божих незмірно велике. Віруюча людина, життя якої сповнене Божою любов'ю з Небес, прагне бути чесною і праведною. Вона йде по цьому життю благословенним шляхом чесності. Її серце жадає повноти і чистоти християнської благодаті – небесного дому (2 Коринтян 5:1).

Небеса – обитель світла

  Земне життя повне тіней. Нам часто зустрічається те, чого ми не розуміємо. Ми намагаємося зазирнути в майбутнє, але зробити цього ми не здатні. Незважаючи на глибину пізнань, людині багато чого не відомо. У своєму житті ми часто відчуваємо розчарування. Усе це можна назвати пітьмою.

  На Небесах є лише світло. Це обитель Бога. «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої пітьми» (1 Івана 1:5). У Його світлі – повнота премудрості. Знання там досконалі. Минуле і всі його події цілком відкриваються там. Коли справи людини злі, вона любить пітьму (Іоанна 3:19-21). Спасенні ж люблять світло. У цьому світлі буде досконале спілкування Отця і тих, хто перебуває з Ним.

  Небеса названі «спадщиною святих у світлі» (Колосян 1:12). Якості світла, згадані в Письмі, — це знання, святість, радість. І це світло не згасне – воно вічне! Там не буде ночі (Об'явлення 21:25).

Небеса – безпечна обитель, де немає гріха

  «І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду» (Об'явлення 21:27). Зневіра, розчарування, спокуси і гріх – частина земного життя. Вони ніколи не потраплять у той чудесний край.

  В Об'явленні 21:4 ми читаємо: «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже ані смерті, ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося». Для християнина Небеса – це довгоочікуваний відпочинок, завершення шляху. Він знає, що в досконалому сяйві Небес навіки зникнуть скорботи: адже Бог не раз отирав його сльози ще на землі.

Безсмертя спасенних

  У цьому, земному житті нам важливо мати спілкування один з одним. Радості і печалі ближніх хвилюють нас. Для нас дуже велике значення мають сімейні зв'язки, і розлука приносить нам біль. Усе це – необхідна частина нашого земного (тлінного) життя.

  Коли Ісус повернеться для Суду над світом, усі ми будемо змінені. Мертві воскреснуть, смертні стануть безсмертними. Тлінне тіло, піддане смерті, буде подібне до тіла воскреслого Христа, «який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Филип'ян 3:21). Тоді сімейні стосунки втратять для нас свою колишню значимість. Ісус учив, що на Небесах не буде шлюбів (Матвія 22:30). Земні почуття потьмяніють у порівнянні з великою радістю перед лицем Господа. Ніщо не затьмарить спілкування спасенних з Агнцем Божим.

  Святі будуть завжди бачити те, чого ніколи не могли бачити очі смертного; вони будуть чути те, чого смертна людина не могла чути ніколи, і знати те, що ніколи не приходило на серце смертному.

Ісус і обрані Його будуть прославлені

  Наближається день, коли Господь Ісус з'явиться всім, хто живе на землі. Кожний стане перед Ним для суду (Матвія 25:31-34). Його вірні послідовники, зневажувані і гнані в цьому житті, будуть вознесені на Небеса в славі. Там вони зможуть вічно славити Бога. Там безсмертя знищить смерть. «А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: "Поглинута смерть перемогою"!» (1 Коринтян 15:54, також 2 Коринтян 5:1).

  У цьому житті святі проходять через багато випробувань, спокус і труднощів. По милості Божій ті, хто сподівався на Спасителя й був старанним до кінця, вознесуться на Небеса. Там будуть люди всіх країн і народів, спасенні усіх часів, які зберегли віру. Це безліч людей, прощених і освячених Кров'ю Ісуса Христа, які будуть жити на Небесах (Об'явлення 7:9-14).

  Душі, викуплені в цьому житті, будуть прославлені на Небесах. Як чудово буде спасенним серед покликаних на шлюбний бенкет Його Церкви й Агнця Божого! Слава їх буде незрівнянною (Об'явлення 19:7-9).

Небеса: вище людського розуміння

  «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як пізнаний я» (1 Коринтян 13:12).

  Неможливо зрозуміти до кінця й описати всю славу і велич Небес. Наш розум здатний усвідомити лише те, що ми бачимо і відчуваємо. І хоча ми розуміємо, що Небеса – це обитель душі з Богом, Він зволів не відкривати нам усіх таємниць про цей вічний дім.

  Деякі вірші Святого Письма дозволяють нам немов краєчком ока глянути на Небеса. Коли Степана, першого мученика християнства, було побито камінням за свою віру, він, "на небо споглянув, – і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв" (Дії 7:55). Степану, сповненому Духа Святого, було дано побачити на мить його майбутній дім.

  Хоча багато чого з того, що стосується Небес, не піддається поясненню, ми знаємо досить, щоб, подібно праведникам минулих століть, бажати навіки оселитися в місті, збудованому Богом. У посланні до Євреїв 11:10 ми читаємо, що Авраам вірою «чекав міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Прочитайте також Послання до євреїв 11:13-16).

Чи будемо там ми?

  Де опинимося ми після цього життя? Чи потрапимо ми на Небеса? Дух Божий тихо стукає в двері нашого серця, нагадуючи нам, що необхідно готуватися до вічності.

  Нам варто визнати, що ми маємо потребу в Господі. Через гріхопадіння на початку часів люди втратили благовоління Боже. Каяття в гріхах і прощення, одержане через Кров Ісуса, може відновити наше спілкування з Ним. Тоді Бог приймає нас як праведних і прощає нас. Так ми стаємо дітьми Божими силою Слова і Духа (Івана 3:5; 1:12). Світ, який ми маємо, – це передчуття повноти того спокою, що очікує нас у вічній оселі. Серце кожної людини може ясно свідчити його душі, що його очікує небесний дім (Івана 14:2-3).

Зв'яжіться з нами

Замовити трактати